Внутрішнє оздоблення храму
Плани будівництва нової парафіяльної церкви на Оттакрінґу сягають ще далекого 1848 роком. В 1855 році було ініційоване створення об'єднання у справі будівництва нової церкви. Стартовим капіталом для цієї богоугодної справи були спадкові кошти покійної Франціски Брюссель, сума яких сягала 18 000 гульденів.
30 січня 1889 року тривожна звістка про самогубство престолонаступника принца Рудольфа зруйнувала плани назвати нову церкву на честь св. Рудольфа – покровителя одного з головних фундаторів будівництва. Імовірно, тоді було вирішено присвятити цю церкву Пресвятій Родині, оскільки на Отакрінґу тоді проживала велика кількість робітничих сімей з Чехії. Таким чином, це була пер ша церква у Відні на честь Пресвятої Родини.
Лише в 1880 році церковно-будівельному об'єднанню вдалося зібрати наступну частину коштів на будівництво церкви. Проте будівництво поки не вдавалося розпочати через брак достатньої суми коштів, тому комітет займався пошуком жертводавців. Державна влада раптом також почала сприяти реалізації цього будівельного проекту, так як цісар Франц Йосиф I і його син-спадкоємець Рудольф поповнили ряди жертводавців. Принц Рудольф також перебрав на себе протекторат над церковно-будівельним об'єднанням.
У 1894 році під протекторатом принца Ліхтенштейну Алоїза будівельні роботи набирають результативних обертів. Відомі віденські архітектори Олександр фон Вілеманс і Теодор Рейтер розробляють проект храму і 5 травня цього ж року розпочинаються будівельні роботи під керівництвом майстра і архітектора Йозефа Шмальцгофера. 2 жовтня того ж року було освячено наріжний камінь, який у фундамент храму був закладений самим цісарем Францом Йосифом I. Будівництво храму тривало 4 роки.
Освячення церкви відбулося в четвер, 6 жовтня 1898 року, о 6 годині ранку єпископом-помічником доктором Йоганном Баптистом Шнайдером і тривало близько трьох з половиною годин. Першу Святу Месу в той же день о 10 годині ранку відслужив віденський кардинал архієпископ доктор Антон Йосиф Груша в присутності імператора Франца-Йосифа.
В день посвячення церкви усі вулиці були прикрашені квітами і пишним віттям зелені. З нагоди цієї події вздовж Ваттґассе також було висаджено 40 височенних щоглових дерев з обох боків аж до церковної площі, навколо яких майоріли прапори монархії, цісаря і міста Відень.
Також слід зазначити, що серед прикрас були чорні траурні стрічки, оскіль ки в Женеві 10 вересня 1898 року було вбито дружину Франца-Йосифа цісареву Єлизавету і ще тривали по ній дні жалоби. До кінця 1899 року було завершено також будівництво парафіяльного дому.
Історія будівництва церкви Пресвятоі Родини
Храм Пресвятої Родини збудований у неоготичному архітектурному стилі і складається з трьох нав. Головна нава увінчана апсидою, в якій знаходиться вівтарна частина храму — святилище.
По середині стоїть ошатний дерев‘яний Вівтар, різьблений у неоготичному стилі. Він є присвячений Пресвятій Родині і представляє триптих із її життя. По центрі знаходиться статуя Святого Сімейства в оточені ангелів, зліва є представлено момент заручин Пречиста Діва Марія і св. Йосифа Обручник перед первосвящеником, а справа представлена сцена смерті св. Йосифа в присутності Ісуса і Марії.
У верхній частині головного вівтаря знаходиться статуя Бога-Отця. Вівтар увінчує хрест, який здіймається над малим балдахином, під яким є відтворено статую Святого Духа у вигляді голуба.
По боках вівтаря також представлено 4 фігури святих: зліва— апостол Петро і рівноапостольна Марія Магдалина, а справа — апостол Іван Богослов і його мати Соломія.
Таким чином можна сказати, що по вертикалі вівтар відображає божество Ісуса Христа, як другу особу Пресвятої Тройці, а по горизонталі — людську природу Божого Сина, який втілився від Духа Святого і Марії Діви.
Зліва у вівтарній частині церкви знаходиться амвон для проголошення Божого Слова, а справа — Святий Престол, на якому згідно з приписами ІІ Ватиканського собору звершується літургійне священодійство Євхаристійної жертви.
Сам Святий Престол у нашій церкві являє собою добре вишліфовану білу мармурову плиту, яка опирається на дві цікаві христологічні композиції.
З однієї сторони в червоному мармурі вигравіювано жертовне ягня, яке є символом жертви Христової за гріхи світу. Христос є чистою і досконалою жертвою, кров якої змиває гріхи людей. В Старому Завіті в Єрусалимському Храмі приносили в жертву ягнят, а Ісус є новозавітньою досконалою жертвою, яка була принесена на хресті.
З іншої сторони є вигравіювано постать пелікана. Древні вірили, що мати-пелікан, якщо не може знайти їжу, пробиває собі дзьобом груди і годує пташенят власною кров’ю. У деяких версіях цієї легенди вона навіть жертвувала своїм життям для того, щоб її пташенята могли вижити. Тому постать пелікана в Християнстві є символом самопожертви Ісуса за всіх нас : Христос кормить нас своїм тілом і кров‘ю, щоб ми жили Новим Життям в єдності із ним.
На головному вівтарі також розміщений кивот, де зберігаються Святі Тайни — Найсвятіше і Пречисте Тіло Христове під видом хліба. Дверцята кивоту прикрашені коштовним камінням та шістьома різьбленими рельєфами на слоновій кістці, які представляють ліворуч — старозавітні події: брати Каїн та Авель, Авраам приносить в жертву свого сина Ісаака та жертва праведного священика Мелхіседека, а праворуч — новозавітні подї: чудо перетворення води у вино на весіллі в Кані Галилейській, помноження п‘яти хлібів і двох рибин та сцена тайної вечері. На кивоті також вигравіювані слова Христа: «Я - хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це - тіло моє за життя світу» (Ів. 6, 51).