Таїнства Покаяння і Сповіді (Примирення)

Тайна Покаяння – це велике таїнство Божої любови й милосердя до грішника. Бо коли ми, обмиті з наших гріхів у Хрещенні та обдаровані освячуючою божою ласкою, знову чинимо зі злоби чи немочі гріхи, Господь не відкидає нас і не відвертається, але готовий знову нам кожночасно простити (див. Лк. 15,1232).

Але для одержання його прощення, треба мати біль душі за наші гріхи, тобто досконалий жаль, покаятися і постановити жити з Христом. Відтак визнаємо наші провини перед священиком і через його уста одержуємо прощення наших гріхів. Це і є сповідь, яку встановив по своїм Воскресенні Христос, кажучи до апостолів, а через них до їхніх наслідників: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться» (Ів. 20,22-23).

ІІ Ватиканський Собор повчає:

• «Ті, що приступають до таїнства Покаяння, приймають від Божого милосердя прощення образи, яку вони Йому вчинили, а заодно примиряються з Церквою, яку поранили своїми гріхами і яка своєю любов'ю, прикладом, молитвами працює над їхнім наверненням»;
  

• «Гріх - це насамперед образа Бога, розірвання співпричастя з Ним. Він водночас шкодить співпричастю з Церквою. Тому навернення приносить і прощення Бога, і примирення з Церквою, що виражає і літургійно здійснює таїнство Покаянння і Примирення»;
  

• «Покаяння зобов'язує грішника добровільно прийняти всі ці елементи: у серці - жаль, на устах - визнання, у своїй поведінці - глибоку покору або плідне покутування».

---

Приготування до сповіді

Що треба зробити, щоб наша сповідь була добра?

1. зробити іспит совісти;

2. збудити в собі жаль за гріхи;

3. постановити поправитися;

4. визнати гріхи перед священиком у сповіді;

5. відбути покуту, яку завдав сповідник.

Як робимо іспит совісти?

У молитві до Святого Духа просимо за добре переведення іспиту совісти і за ласку доброї сповіді.

Опісля пригадуємо собі: коли ми відбули останню важну сповідь, чи не забули якого гріха і чи відбули задану покуту.

Потім переходимо по черзі заповіді божі і церковні та різні роди гріхів, і застановляємося, чи ми не провинилися проти котроїсь заповіді словом, ділом, думкою, або залишенням доброго діла.

При тяжких гріхах треба пригадати собі їх число, а якщо це неможливе, тоді бодай приблизно, як часто на тиждень, на місяць, на рік ми їх допускалися. До того ж треба собі пригадати обставини, час, місце, ціль, а також особи й середовище, серед якого ми гріх учинили, бо бувають такі обставини, що зміняють рід гріха, або з легкого роблять гріх тяжкий.

Коли ми пригадали собі всі гріхи, тоді збуджуємо в душі щирий жаль за них і постанову поправи, а відтак можемо вже приступити до сповіді.

Чи іспит совісти робимо тільки перед сповіддю

Добрий християнин робить іспит совісти щовечора, поки піде на спочинок, бо кожної хвилини треба бути готовим на смерть. Такий вечірній іспит совісти показує нам правдивий образ нашої душі і справжню нашу вартість перед Богом.

Що значить жалувати за гріхи?

Жалувати за гріхи значить збудити в душі біль (не тільки казати словами), що ми Бога зневажили, і відчути обридження до своїх гріхів. Досконалий жаль походить з любови до Бога, що його ми зневажали, і до Ісуса Христа, якого своїм гріхом ми розпинаємо, як каже св. Павло. Жаль, однак, є недосконалий, коли боліємо душею тільки тому, що ми через гріх втратили небо, а заслужили собі на пекло.

Чи сповідь є важна, якщо ми навмисна затаїли тяжкий гріх?

Така сповідь є неважна, і через неї допускаємося нового, дуже тяжкого гріха: святотатства.

Як часто сповідатися?

Маємо обов’язок принаймні раз в рік у Великодньому часі визнати на сповіді тяжкі гріхи, а також, прийняти Святе Причастя.

Поза тим Церква заохочує вірних, бо це для них дуже корисне, сповідатися більше разів, навіть і з менших провин, званих повсякденними гріхами, і якомога частіше, а навіть щоденно, причащатися.

Чи маємо обов’язок сповідатися щоразу, коли приступаємо до святого причастя?

Не маємо обов’язку сповідатися перед кожним причастям, хіба що ми допустилися тяжкого гріха.